Серебряков Олександр Вікторович 

народився 18 травня 1992 року, закінчив неповну середню загальноосвітню школу №127 в 2007 році. Вступив до ПТУ №2. Після закінчення училища в 2010-2011 роках служив в ЗСУ в Окремому Президентському Полку України (нині Окрема президентська бригада).

У березні 2014 року пройшов перепідготовку і служив в 25 окремій повітрянодесантній бригаді (десантно-штурмові війська). Старший солдат.

Сашко загинув в ніч на 27 червня 2014 року о 1 годині 50 хвилин на одному з блокпостів під Слав'янськом. Його  життя обірвала снайперська куля.

Плач Україно! Хороним героїв...
Тих, хто прожив... І лише починав...
Тих, хто любив, І надіявсь, і вірив...
Тих, хто за нас на Майдані стояв!
Плач Україно!
Хороним найкращих - Тих, хто наш Мир Своїм тілом закрив...
Хто не хотів, щоб ми були рабами,
ВЛАДНЕ БЕЗУМСТВО  життям зупинив.
Плач Україно! Молись Україно!
,,Сотня небесна'' хай в небо злетить,
Лиш у молитві ти стань на коліна,
Свічка скорботи у душах горить...
Встань Україно!
Ми вже стали інші - снайперська куля у кожному з нас...
Східна і Західна - ВІЧНОЄДИНА!
Нас не розділить
-"Стріляти!"- наказ.

УСІМ ГЕРОЯМ,  ХТО ПОКЛАВ СВОЄ ЖИТТЯ ЗА СВОБОДУ УКРАЇНИ, ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ!!!

Мамо,  знаєш,  як хочеться жити,
вірив,   що боремось не даремно,
не хотілося бути убитим
бездиханним упасти на землю.
Iз останніх я сил намагався,
як люблю тебе розказати,
та вони не залишили шансів,
щоб життя моє врятувати.
Ця нестерпна біль,  моя ненько,
усе тіло моє пронизало,
клята куля попала в серденько,
і в очах усе світло згасало.
За країну,  за честь,  за свободу,
ми прийшли відстояти,
та прийшлося простому народу
у нерівнім бою воювати.
Що покинув тебе,   пробач ненько,
така в мене життєва дорога,
помолися за мене,  рідненька,
бо тепер я у сотні у Бога.

Болить душа і плаче серце,

трясуться руки, стине кров.

Уже до нас він не вернеться,

не взнає син його любов.

 Скляні вуста й безмежні очі,

застиглий вираз на лиці,

сумирні плечі парубочі,

іконка в маминій руці.

Лунає гімн, слова як сльози.

Та всі тримаються, стоять.

І бідна матір на порозі не може очі підійнять.

Горить вогонь у його пам'ять,

не просто свічечка - свіча!

Їх тисячі людей запалять,

поставлють, будуть величать.

Героям слава! Слава людям!

Усім, хто має чистий дух.

Колись і вас хорошим словом

хороші люди пом'януть.

Ти не боявся помирати,

ти обрав ''волю або смерть'',

прийшов час правду захищати,

серця наповнені ущерть.

Герої є, герої будуть.

І хоч посмертно чи живим,

на небі там Господь розсудить, а ви у серці назавжди.

Вибач матінко моя,
Що пішов зі світу я.
Вибач матусю за чорну хустину,
Тебе я любив і любив Україну.
Свічку постав і в сні я прийду,
Рану залічиш смертельну мою.
Життя лиш одне,
Живемо лиш раз,
І моє життя принесе користь для вас.
Хай діти в країні у мирі живуть, 
І подвиг колись мій вони пом'януть!!!