Комунальний заклад освти " Неповна середня загальноосвітня школа № 127" Дніпровської міської ради


запам'ятати

 


Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського "ХАІ" Міністерство oсвіти і науки, молоді та спорту України
Педагогічна преса Національна дитяча гаряча лінія

Поради батькам

                    Наш малыш идет в школу, а что же делать нам, родителям?

Младший школьный возраст - новый образ жизни, связанный с началом систематического обучения, по-новому окрашивает для ребенка и семейный мир.

Школьный период характеризуется не только перестройкой режима, жизненных отношений и ценностей, но и биологической перестройкой. На рубеже шести-семи лет наступает второй биологический кризовый период. Он характеризуется увеличением двигательной, познавательной и эмоциональной активности ребенка. Дети в этот период очень подвижны, любознательны, активны; стремятся к самостоятельности, любят складывать, конструировать. Если дети не находят интересных занятий дома или в школе, они ищут их на стороне и, не всегда контролируемые в своих знакомствах, могут подружиться со старшими по возрасту, часто идут у них на поводу. Чрезмерная подвижность ребенка должна быть удовлетворена в подвижных играх, спортивных занятиях, лучше в секциях, где физическое воспитание обязательно сочетается с формированием воли, выносливости, умения противостоять трудностям. В период младшего школьного возраста дети в основном овладевают навыками письма, счета, чтения и закрепляют их. Программа современной школы рассчитана не только на то, чтобы дети получили определенные знания и навыки, но и на то, чтобы научить их самостоятельно мыслить, принимать оптимальное решение при выполнении заданий, чтобы активизировать познавательную деятельность детей.

Расширяется круг значимых людей. Каждый из них несет в себе непохожие взгляды, оценки, ожидания, предстает образцом для подражания. Часто ли требования учителя, который на первых порах является непререкаемым авторитетом, совпадает с принятыми в семье? Конечно, нет. Отношения в школе по сравнению с детским садом и тем более с семьей более деловые. Чтобы заслужить похвалу, надо проявить задатки и способности, показать свое прилежание, исполнительность, в то время как дома хвалили совсем за другое – кого за аппетит, кого за улыбку.

Подготовка к школе не может сводиться только к обучению ребенка чтению, письму, счету.

Система подготовки ребенка к школе должна решать такие задачи:

1.           Воспитать интерес к изучаемым явлениям и навыкам, к причине явлений, стимулировать естественную любознательность ребенка: своевременно и исчерпывающе отвечать на его вопросы, расширять его кругозор.

2.           Научить сосредоточивать внимание на определенном занятии, сначала игровом, затем учебном.

3.           Воспитать усидчивость, ответственность за выполнение задания, сделать труд радостью, стимулировать стремление выполнять задание наилучшим образом.

4.           Привить самостоятельность в выполнении заданий; не делать за ребенка, а приучать его мыслить самостоятельно, направлять на путь правильного решения поставленной задачи.

5.           Научить читать, писать элементы букв и производить счетные операции в пределах первого десятка.

       В начальныхклассах школы, особенно в первом, главная задача родителей — помочь ребенку адаптироваться в новых условиях, наладить правильные контакты со сверстниками, учителем. Этого достичь легче, если ребенок посещал дошкольное учреждение. Поэтому рекомендуется даже при соматической ослабленности отдавать ребенка после пяти лет в детский сад, организовав для него при содействии врача щадящий режим (пребывание в детском коллективе полдня, до дневного сна).

Отношение ребенка к обучению на первых порах часто зависит от мнения родителей. Ведь не секрет, что во многих семьях ведутся разговоры о том, что школьная программа трудна. Хотя, следует заметить, что первоклассник вполне способен усвоить предлагаемую программу. Его нужно научить организовывать себя, приспосабливаться к новым условиям жизни и требованиям обучения.

Чтобы помочь ребенку-первокласснику, родителям следует придерживаться следующих рекомендаций:

1.           Наладить режим обучения, отдыха и таких развлечений, от которых ребенок получает положительные эмоции.

2.           На первых порах реагировать на «плохие» (по мнению родителей) результаты ребенка спокойно, стараясь помочь. Часто родители из «престижных» соображений требуют от ребенка обязательных высоких результатов. При этом заставляют переписывать задание по несколько раз и тем самым вызывают у ребенка отвращение к самому процессу обучения. Нужно объяснить ребенку, что и как сделать, чтобы повысить оценку, чтобы больше знать и уметь (напомним, что в первом классе работа детей оценивается вербально: «молодец», «замечательно справился», учителя используют печати «Солнышко», «Цветочек», «Тучка» и т. д.). Стимулы при этом должны быть положительными, но не сводиться к «торговым» отношениям: «Ты выучи, а я тебе что-то куплю или разрешу».

3.           Организовать приготовление уроков с перерывами для отдыха через каждые полчаса в первом полугодии и через каждые 45 минут во втором. Через эти промежутки времени у ребенка наступает физиологическое утомление, и он перестает воспринимать материал.

4.           Вырабатывать самостоятельность не только в приготовлении уроков, но и в их проверке.

5.           Оказывать помощь в виде повторных разъяснений, но заданную в школе задачу ребенок должен решить сам.

В ряде семей бытует порочная практика: с первоклассником кто-то садится делать уроки. Что ж, пожелаем ему, этому взрослому, благополучно и терпеливо окончить все девять или двенадцать классов. Но почему он вторично должен проходить курс школы, а его ребенок не хочет трудиться самостоятельно! А как же он научится жить и работать?

Кроме непосредственного выполнения учебных заданий, школьник приобщается к коллективному общественно полезному труду. К делам ребенка нужно относиться очень серьезно и с должным уважением, помогать в их выполнении. Игнорирование или критиканство ребенок воспринимает очень болезненно, и это может привести к развитию невроза или нарушению поведения.

Очень важно, чтобы родители проявили внимание к ребенку в период его адаптации в начальной школе, интересовались тем, как устанавливаются его взаимоотношения со сверстниками и учителем. Любые недоразумения следует выяснять тут же, обязательно нужно внимательно выслушать ребенка, учитывая при этом, что «хоть» он и говорит правду, но интерпретирует ее со своей позиции. Необходимо совместно с ребенком разобраться в сложившейся ситуации, объяснить ему, что хорошо, что плохо. Ребенок обычно переосмысливает ситуацию и с помощью взрослых находит правильное решение, что помогает ему приобрести опыт в самостоятельном решении сложных пока для него проблем и служит залогом правильного формирования взаимоотношений с окружающими в будущем. При этом родители должны стараться не подменять советы стремлением выгородить свое дитя и наказать обидчика. Это порочный путь, который приводит к усложнению взаимоотношений ребенка с окружающими. Только убедившись, что ребенок действительно не сможет сам найти выход, родителям следует активно, но очень деликатно вмешаться.

У детей разные характеры, разная манера их проявления, что приводит к естественным разногласиям и даже конфликтам. И для того, чтобы ребенок сложился как личность, он должен осмысливать и самостоятельно преодолевать возникающие трудности.

Семья определяет манеру поведения ребенка, направляет его интересы. Родители должны знать, чем занят ребенок во внеклассное время, с кем дружит. Нередко родители, ссылаясь на свою занятость, не следят за этим. Конечно, у каждой семьи свои интересы, свой круг потребностей и знакомых. Но нельзя забывать, что наиболее эффективное воспитание — это воспитание собственным примером.

В некоторых семьях ребенок слышит от родителей жалобы на отвращение к собственной работе. Такие родители не думают о том, в какую «благодатную» почву падает зерно, а потом удивляются, почему их дитя выросло тунеядцем. Обязанность родителей — научить детей трудиться, познавать, радоваться результатам труда. А эти качества личности как раз и формируются в младшем школьном возрасте.

Следует заботиться о том, чтобы жизнь ребенка заполняли разнообразные занятия и увлечения (спорт, искусство, игры, общение, посещение театров и концертов). Это способствует правильному развитию чувств, предупреждает болезненные проявления и трудное поведение.

                                    Нежелание идти в школу

Время от времени нежелание идти в школу посещает школьника любого возраста. Что же говорить о первокласснике, для которого радостное ожидание и праздник 1 сентября остались позади!

От скуки, разочарования и апатии не застрахован никто, даже старательный, исполнительный и любознательный ребенок. И вы можете услышать от малыша: "Не пойду я больше в эту школу...". Стоит ли немедленно начать бить тревогу?

Беспокоиться нужно, если нежелание учиться постоянное, устойчивое, выражается в активном или пассивном протесте. Особенно серьезно нужно подойти к случаям, когда у ребенка появляются невротические реакции. Например, без видимых причин постоянно повышена температура. Или постоянный упадок сил у физически здорового малыша. Или раньше ребенок был уравновешенным, а теперь у него резко и часто меняется настроение, стал нервозным, непредсказуемым. В таких случаях может понадобиться помощь психотерапевта. Но чаще помочь могут сами родители.

Это не значит, что надо усилить контроль и водить в школу за руку. Постарайтесь спокойно разобраться в причинах состояния ребенка.

Что следует знать родителям?

1. Иногда родители начинают загружать малыша еще до школы, превращая его в ученика раньше срока. А некоторых детей недостаток времени для игр приводит просто в отчаяние. Стоит ли удивляться, что к учению такой ребенок не испытывает особо теплых чувств.

2. Вольно или невольно родители формируют у будущего первоклассника определенное отношение к школе. Одни заранее пугают: "Вот пойдешь в школу, там тебя заставят трудиться!" Другие, наоборот, уверены в способностях своего чада и готовят его только к победам, а не к трудностям.

3. В безудержном стремлении дать ребенку полноценное и разностороннее образование нетрудно потерять чувство меры. Родителями часто не учитываются реальные возможности ребенка. Многочисленные дополнительные занятия иногда не развивают малыша, а истощают его. Не хватает свободного времени для саморазвития, для собственных интересов ребенка, для общения со сверстниками.

4. Отрицательное отношение к учению может возникнуть, если родители требуют от ребенка совершенства во всем. И каждую отметку ниже десяти баллов воспринимают как трагедию.

5. У ребенка могут не сложиться отношения с учителем или одноклассниками.

Что может сделать родитель?

1. Признавать право ребенка на ошибку; научить его относиться к ошибкам и неудачам как к чему-то неизбежному, но полезному.

2. Научить ребенка видеть причины своих неудач не только во внешних обстоятельствах (не та школа, злой учитель, плохие одноклассники), но и в себе самом, понимать эти причины и исправлять их.

 3. Поддерживать у своего школьника уверенность в себе, чувство, что он может преодолеть любые трудности и в то же время всегда может рассчитывать на вашу поддержку.

4. Помогать ребенку рассчитывать свои силы: не заставлять его заниматься слишком много, но и не допускать легкомысленного отношения к учению.

5. Маленькому школьнику уделять как можно больше внимания, по-прежнему ласкать его.

6. Не ждать от ребенка только наивысших результатов, не требовать, чтобы был отличником.

7. Помогать, когда у ребенка не складываются отношения с учителем или одноклассниками.

              Практичні методики, що сприяють підвищенню самооцінки учнів

Успіх породжує тільки успіх. Успішна особистість, як правило, успішна у всіх своїх діях. Для успішної особистості властива висока самооцінка, а значить – і позитивна Я-концепція. З цього випливає, що педагогічна теорія сама по собі, і знання, здобуті з емпіричних досліджень, корисні. Саму суть справи становлять ті практичні прийоми, які може використовувати вчитель або консультант для розвитку позитивної Я-концепції учня. За цією метою розроблено досить багато тренінгових вправ, що застосовуються в кабінетах психологічного консультування в школі й у коледжі, а нерідко, й в умовах звичайного класу. Жодне з них не є чимось абсолютно новим, не дивно, що часто вони фігурують у групах психотренінгу як попередні процедури. У цей час багато що з цих вправ використовуються в школах.

Р.Бернс пропонує ряд вправ, які можна використовувати для розвитку позитивного Я-образу. Наприклад, вправи на знайомство. Учасники групи розмовляють один з одним віч-на-віч, звичайно будуючи свою бесіду навколо питань типу: «Розповідайте що-небудь про себе». Цією вправою часто починають групову взаємодію, і, коли вона успішно виконана, кожний учасник пари представляє свого партнера іншим. Вправи на позитивне мислення спрямовані на розвиток уміння пишатися своїми досягненнями. Без усвідомлення того, у чому твої сильні сторони, чи можна об'єктивно оцінити свої недоліки й рухатися шляхом самовдосконалення? Занадто часто ми говоримо про недоліки своєї особистості, ігноруючи реальну потребу захистити її достоїнства, перш ніж дозволити піддавати себе осуду й критиці збоку самого себе або інших. Як не дивно, але деяким учням дуже важко говорити про себе схвально. Але, можливо, нічого дивного в цьому немає! Певні установки нашої культури, що акцентують необхідність скромності, часто викликають почуття сумніву у власних достоїнствах, і це не слід випускати з уваги, особливо коли мова йде про дітей і підлітків. Відповідні вправи спрямовані на підтримку в учнях наступних проявів:

– збільшення позитивних думок і почуттів про самого себе;

– зростання симпатії до себе;

– розвиток здатності ставитися до себе з гумором;

– вираження гордості собою як людиною;

– опис з більшою точністю власних достоїнств і недоліків.

Групова дискусія може бути зосереджена на питаннях такого типу: «Чи важливо знати, що ти можеш добре робити, а чого не можеш? Де безпечно говорити про такі речі? Чи треба бути першим в усьому? Якими способами інші можуть спонукати тебе до правильного самосприйняття? Якими способами ти це можеш зробити сам? Чи є різниця між підкресленням своїх достоїнств і вихваленням? У чому вона полягає?»

Такі дискусії дають учням гарний привід для того, щоб оцінити свої власні здібності й приховані можливості. У міру виявлення учнями їх численних і різноманітних достоїнств і недоліків розвивається більш довірливе ставлення й до власних можливостей, і до можливостей однокласників. Вони починають розуміти, що навіть у «найсильніших» і в «найпопулярніших» учнів є свої слабкості, а свої достоїнства є й у найбільш «слабких» і «непопулярних». Така установка приводить до розвитку більш сприятливого самовідчуття. Вона дає можливість підходити з більшим задоволенням до прийняття відповідальності за власні думки, почуття й дії.

Попросіть учнів висловитися з приводу якихось конкретних фактів з їхнього шкільного життя. Наприклад, ви можете сказати: «Я б хотів, щоб ти згадав про ті свої шкільні справи, якими ти задоволений. Будь ласка, починай свою відповідь так: «Я вдоволений тим, що...». Ті, хто не впевнений у власних досягненнях, чуючи відповіді однокласників починають усвідомлювати, що були занадто суворі до себе, не визнаючи ті або інші свої успіхи.

Проекція образу власного Я. У цій вправі учасники групи складають два коротких особистісних описи, кожний на окремому листку паперу. Один з листків – це опис того, яким себе бачить сам учасник; фактично, це схематичний нарис його Я-концепції. Учасника призивають давати якомога більш чесний опис. Другий опис являє собою нарис того, яким, на думку учасника, його бачать інші члени групи. На листках не проставляється ніяких імен. Опис того, «яким я бачу самого себе», кладуть в окрему коробку. Кожний самопис зачитується вголос, і члени групи намагаються відгадати, кому він належить. Потім автор заявляє про себе й читає другий свій опис (яким, йому здається, бачать його інші), одержуючи після цього зворотний зв'язок від учасників групи. Цінність даної вправи полягає в наступному: учень виявляє, що інші сприймають певні його можливості й характеристики в кращому світлі, ніж він сам.

Щотижневі звіти. Один з напрямків роботи з розвитку Я-концепції учня полягає в тому, щоб допомогти йому краще усвідомити можливості регулювання своїм повсякденним життям. Щотижневі записи допомагають учням переконатися, що їх можливості використовуються далеко не повністю. Роздайте кожному учневі аркуш паперу з наступними питаннями:

1.     Що було головною подією на цьому тижні?

2.     Кого тобі вдалося краще пізнати за цей тиждень?

3.     Що важливого про себе ти довідався на цьому тижні?

4.     Чи вніс ти які-небудь серйозні зміни у своє життя за цей тиждень?

5.     Чи міг цей тиждень бути для тебе кращим і чим?

6. Виділи три рішення або ситуації вибору, зроблені тобою за цей тиждень. Які були результати цих рішень?

7.     Чи будував ти на цьому тижні плани з приводу якихось майбутніх подій?

8.     Які незакінчені справи залишилися у тебе з минулого тижня?

Варіантом цієї методики є заохочення учнів вести щоденник своїх вражень на події, що відбуваються, характеризуючи свої почуття, думки, прояви поведінки, записуючи твердження типу «Я зрозумів...» і тощо. Ведення щоденника має ряд переваг. Це дозволяє учневі усвідомлювати те, як він розвивається, що з ним відбувається, які особливості його реакцій у тій або іншій ситуації. У результаті він одержує сукупне уявлення про те, який він сам, яким він себе бачить, яким його бачать інші.

Чим більше людина дізнається про себе, тим багатограннішим стає її Я-концепція. Але нерідко те, що засвоюється в процесі психотренінгу, не береться до уваги учнем, не будучи чітко відбитим у його висловлюваннях.Після кожної вправи на розвиток позитивного самосприйняття попросіть учнів записати, що вони про себе дізнались, у вигляді висловлень:

«Я зрозумів, що я...»

«Я знову зрозумів, що я...»

«Я був здивований, виявивши, що я...»

Дружні стосунки. Одним із факторів, що негативно позначаються на позитивному розвитку Я-концепції, є нездатність деяких молодих людей заводити друзів і підтримувати дружні зв'язки.Ми рекомендуємо наступні підходи, мета яких допомогти учневі розширити коло навичок налагодження й розвитку стосунків з однолітками.

1.    Обговоріть із класом способи, якими діти користуються, щоб з кимось подружитися, і проведіть практичний тренінг кращих із них.

2.    Попросіть дітей написати кілька речень, що починаються зі слів: «Друг – це людина, що...»

3.    Проведіть у класі обговорення таких питань: «Чи є у тебе кращий друг? Чи любиш ти займатися тим самим, що й він? Чи хотілося б тобі колись здійснити або зробити щось таке, чого не хотів твій друг? Що відбулося в результаті? Чи залишилися ви як і раніше друзями?»

Попросіть учнів письмово відповістити на запитання: «Що є в тобі такого, за що твої друзі тебе люблять?»

Спробуйте провести обговорення питань типу: «Як і з ким ти зблизився, перейшовши до цієї школи? Якщо по сусідству з тобою живе новий однокласник, чи чекаєш ти, коли він зайде до тебе в гості, або йдеш до нього сам? Чи намагався ти допомогти йому подружитися з іншими хлопцями?»

Слова-самописи. У цій вправі учасників просять написати три слова, що найбільш точно описують їх самих. Потім аркуш паперу, на якому написані ці слова, перевертається, і тепер учасників просять написати три слова, що виражають бажаний дітьми опис себе. Далі їх просять взяти одне слово з іншого списку й окреслити ту специфічну поведінку, що була б характерною для людини такого типу. Потім проводиться групова дискусія, у ході якої описана цим словом особистісна якість розглядається як позначка, а пропоновані способи поведінки – як засоби досягнення цієї мети. На той час, коли більшість членів групи візьмуть участь у цьому тренінгу, виявляється деяка кількість загальноприйнятих цілей і намічаються специфічні способи їхнього досягнення.

Уява успіху. Багато авторів переконані в тому, що найбільшою силою, у плані зміни людиною самої себе, володіє її уява. Учасників просять уявити себе, як би вони хотіли заново виявити себе в тих ситуаціях, які в минулому виявилися для них невдалими. На цій стадії акцентується поняття «позитивне мислення». Контролюючи виникаючі в нас думки, ми здатні переконати себе в тому, що ми можемо, якщо захочемо, стати кращими, ніж ми є зараз.Нас характеризує те, як ми себе сприймаємо, і ми можемо стати саме такими, якими, за нашим переконанням, ми в змозі стати.

Використання висловлень великих людей. Інший плідний підхід полягає в тому, щоб як стимул для групової дискусії, самопізнання й обміну психологічним досвідом використовувалися тонкі й глибокі афоризми. Це може бути щось близьке до висловлення Авраама Лінкольна: «Більшість людей щасливі в тій мірі, у якій вони самі вирішили бути щасливими», або до слів Емерсона, зміст яких зводиться до того, що людина сама загороджує собі своє світло. Аналізуючи такого роду висловлення, ваші учні як учасники психотренінгу можуть прийти до усвідомлення тих величезних можливостей, якими вони володіють, для спрямування своїх думок, а на основі цього – й почуттів у сприятливе для особистісного розвитку русло. Вони можуть прийти до усвідомлення й того факту, що нерідко до відчуття власної неадекватності й незавидності своєї долі їх підводять ті або інші оточуючі їх люди й що, погоджуючись із уявленням про себе, вони покладаються на оточуючі обставини, тоді як необхідно намагатися переломити їх на свою користь. У ході обговорення повинен акцентуватися й той факт, що в нашій волі здобути набагато більшу впевненість у собі, змінюючи свій стиль мислення й перебудовуючи свої думки на позитивний лад. На жаль, ми часто не усвідомлюємо всю повноту своїх можливостей зробити себе щасливішим, спираючись на механізми психологічної самопідтримки.

Немає для людини більшої цінності, немає в її психологічному розвитку й мотивації фактора більш вирішального, ніж та оцінка, яку вона сама собі дає. Наприкінці кожного навчального дня пропонуйте учням поділитися із класом своїми успіхами за день. Для деяких знайти вихід у такій ситуації спочатку виявиться досить важким, але, на прикладі інших, ці учні зрозуміють, що й у них далеко не все загублено. Чуйний учитель покликаний допомогти їм у цьому, з якою б заниженою самооцінкою він не зіткнувся.

Один з варіантів даної методики полягає в тому, щоб запропонувати учневі поділитися із класом тим, чому, на його думку, він навчився за день. Це дає дитині відчуття реального результату в навчальній роботі. Без чіткого акту пригадування учні часто не усвідомлюють, які конкретні знання вони здобувають щодня в школі, та й за її межами. Усвідомлення учнем того, що він навчається чомусь корисному, відіграє позитивну роль у розвитку його Я-концепції. Негативні думки – це фактично симптоми низької самооцінки; і як тільки збільшується число позитивних висловлювань і думок стосовно самого себе, так відразу ж для життєдіяльності дитини стає характерним оптимістичний тонус.

Класна газета.Випуск класної газети – це гарний спосіб дати дітям можливість побачити надрукованими свої роботи й відповідно – імена. Замітки в газеті можуть також бути присвячені реальним досягненням учнів. Друковане визнання різних заслуг і досягнень сприяє підвищенню самооцінки в дітей. Учні можуть самі запропонувати назву газети, обрати редактора й кореспондентів, брати інтерв'ю й малювати ілюстрації. Кожний клас може мати репортера з питань загальношкільного життя, якого можна час від часу переобирати. Випуск класної газети також сприяє розвитку навичок грамотного писемного мовлення.

Уміння правильно оцінити негативні почуття.Щоб сформувати в собі повноцінну Я-концепцію, необхідно мати можливість обговорити свої негативні, або «погані» почуття стосовно інших, що травмують свідомість. Можливість відкрито поговорити в групі про ці почуття впливає на існуючий у дитини образ Я. По-перше, це дає їй можливість послабити ці почуття, проговорюючи їх, а не виявляючи їх свідомо руйнівним способом. По-друге, коли дитина бачить, що не в нього одного виникає іноді гостра ворожість до батьків або бажання, щоб його старший брат «помер», він переконується в тому, що це звичайні реакції на схожі емоційні ситуації, у яких опиняються і його однолітки, і що він не якийсь моральний виродок, а нормальна людина. Щоб виявити негативні почуття, попросіть, наприклад, підняти руку, тих учнів, які зіштовхувалися з тими або іншими проблемами, що виникають у дитини в сім'ї або в її оточенні в цілому й травмують її. Але обов'язково створіть у класі привабливу обстановку довіри й співпереживання, коли будете ставити відповідні питання.

Які б не використовувалися вправи для підвищення самооцінки й зміцнення самоповаги в учнів, найважливішою складовою цих занять є та атмосфера, у якій вони відбуваються. Учитель або консультант повинен створити обстановку психологічної підтримки й безпеки. Це можна вважати за необхідну умову для оптимального розвитку Я-концепції учнів. Вони повинні в такій мірі довіряти вчителеві й іншим однокласникам, щоб зуміти відкрито виражати свої думки без остраху глузування. Більше того, вони повинні бути впевнені в тому, що їх цінують і підтримують незалежно від таких критеріїв, як успішність, фізичні можливості й тощо.

У класі вчитель повинен створювати психологічний клімат, що дозволяє учням почувати себе в безпеці й не відчувати своєї нікчемності, а тім більше відкинутості. Завдяки цьому, учні зможуть відчути для себе найбільшу користь в освітньому процесі.

Наші дослідження показали, що учні семи років мають високу самооцінку. Але наше сьогодення призводить до того, що в початковій школі з кожним роком зростає кількість дітей з негативною самооцінкою. Тож, якщо була виявлена дитина з низьким рівнем самооцінки для неї можна розробити корекційну програму, використовуючи наступні вправи-ігри.

1. Гра «Похвалили»

Мета: гра сприяє підвищенню самооцінки дитини, підвищує її значимість у колективі.

Зміст: Всі діти сидять у колі (або за партами). Кожний отримує картку, на якій зафіксована будь-яка схвалена оточуючими дія. Дитина повинна «озвучити» картку. Причому, почавши словами «Одного разу я...» Наприклад: «одного разу я допоміг товаришеві в школі», або «Одного разу я дуже швидко виконав домашнє завдання» і т.д.

На обмірковування завдання дається 2-3 хвилини, після чого кожна дитина по колу (або по черзі) робить коротке повідомлення про те, як один раз він здорово виконав ту дію або зробив той позитивний вчинок, що зазначений у його картці.

Після того, як всі діти висловляться, дорослий може узагальнити сказане. Якщо ж діти готові до узагальнення без допомоги дорослого, нехай вони зроблять це самі. У висновку можна провести бесіду про те, що кожна дитина має які-небудь таланти, але для того, щоб це помітити, необхідно дуже уважно, дбайливо й доброзичливо ставитися до людей, що оточують нас.

2. Гра «За що мене любить мама»

Мета: підвищення значимості кожної дитини в очах оточуючих її дітей.

Зміст: Всі діти сидять у колі (або за партами). Кожна дитина по черзі говорить усім, за що її любить мама.

Потім можна попросити одного з дітей (бажаючого), щоб він повторив, за що любить мама кожного присутнього в групі. При утрудненні інші діти можуть йому допомогти.

Після цього доцільно обговорити з дітьми, чи приємно було їм довідатися, що все, що вони сказали, інші діти запам'ятали. Діти звичайно самі роблять висновок про те, що треба уважно ставитися до оточуючих і слухати їх.

Примітка: спочатку діти, щоб здатися значимими для інших, розповідають, що мами люблять їх за те, що вони миють посуд, не заважають мамі писати дисертацію, за те, що люблять маленьку сестричку... Тільки після багаторазового повторення цієї гри діти доходять висновку, що їх люблять просто за те, що вони є.

3. Гра «Недотроги»

Мета: Гра сприяє підвищенню самооцінки дитини, розвитку емпатії.

Зміст: Дорослі разом з дітьми протягом декількох занять малюють картки з піктограмами. Необхідно обговорити з дітьми, що означає кожна піктограма. Наприклад, картинка із зображенням усміхненого чоловічка може символізувати Веселощі, із зображенням, наприклад, двох однакових намальованих цукерок – Доброту або Чесність. Якщо діти вміють читати й писати, замість піктограм можна записати на кожній картці будь-яку позитивну якість дитини (обов'язково позитивну!)

Кожній дитині видається 5-8 карток. За сигналом ведучого діти намагаються закріпити на спинах товаришів (за допомогою скотчу, стикерів і т.п.) всі картки.

За наступним сигналом дорослого діти припиняють гру й звичайно з великим нетерпінням знімають зі спини «здобуток».

Спочатку, звичайно, трапляється, що не у всіх виявляється багато карток, але при багаторазовому повторенні гри й після проведення обговорень ситуація змінюється. Під час обговорення можна запитати в дітей, чи приємно одержувати картки. Потім можна запитати, що приємніше: дарувати гарні слова іншим або одержувати їх самому. Як правило, діти говорять, що подобається й дарувати, і одержувати. Тоді ведучий може звернути їхню увагу

на тих дітей, які зовсім не одержали карток або одержали зовсім мало. Звичайно ці діти зізнаються, що вони із задоволенням дарували, але їм би теж хотілося одержати в подарунок картку.

4. Гра «Скульптура»

Мета: Розвиток уміння володіти м'язами обличчя, рук, ніг і т.д., зниження м'язової напруги.

Зміст: Діти розбиваються на пари. Один з них – скульптор, іншої – скульптура. За завданням дорослого (або ведучого-дитини) скульптор ліпить із «глини» скульптуру:

♦      дитини, що нічого не боїться;

♦      дитини, що усім задоволена;

♦      дитини, що виконала складне завдання й т.п.

Теми для скульптур може пропонувати дорослий, а можуть вибирати самі діти. Потім діти можуть помінятися ролями. Можливий варіант групової скульптури

Після проведення гри доцільно обговорити з дітьми, що вони відчували в ролі скульптора, скульптури, яку фігуру приємно було зображувати, яку – ні.

5. Гра «Покатай ляльку»

Мета: Гра сприяє зняттю м'язових затисків в області рук, підвищенню впевненості дитини.

Зміст: Дитині дають у руки маленьку ляльку або іншу іграшку й говорять, що лялька боїться качатися на гойдалці. Наше завдання полягає в тому, щоб навчити її бути сміливою. Спочатку дитина, імітуючи рух гойдалок, злегка погойдує рукою, поступово збільшуючи амплітуду рухів (рухи можуть бути в різних напрямках), потім дорослий запитує в дитини про те, чи стала лялька сміливою, якщо ні, то можна сказати їй, що вона повинна робити, щоб перебороти свій страх. Потім гру можна продовжити ще раз.

6. Гра «Добрий – злий, веселий – смутний»

Мета: Гра допомагає розслабити м'язи обличчя.

Зміст: Дорослий пропонує дитині згадати різних героїв улюблених казок. Потім просить дитину відповісти на наступні запитання: «Хто із цих героїв більш добрий? А хто більш злий? Хто більш веселий? А хто більш смутний?

А яких ти ще знаєш героїв (здивованих, переляканих і т.д.)?» Потім всі названі персонажі дитина малює на аркуші паперу. Після цього дорослий говорить: «Я зараз спробую загадати якого-небудь із цих героїв і показати тобі, як він виглядає. А ти відгадай, хто це». Дорослий робить веселий вираз обличчя. Дитина відгадує, який з намальованих персонажів буває таким.Потім дитина зображує вираз обличчя будь-якого героя, а дорослий відгадує, хто це.

7. Гра «Липучка»

Мета: Гра сприяє розвитку вміння взаємодіяти з однолітками, зняттю м'язової напруги, згуртуванню дитячої групи.

Зміст: Всі діти рухаються, бігають по кімнаті, бажано під швидку музику. Двоє дітей, тримаючись за руки, намагаються піймати однолітків.При цьому вони повторюють. «Я – липучка – приставучка, я хочу тебе піймати». Кожну пійману дитину «липучки» беруть за руку, приєднуючи до своєї компанії. Потім вони всі разом ловлять у свої «сіті» інших.

Коли всі діти стануть «липучками», вони під спокійну музику танцюють у колі, тримаючись за руки.

Якщо музичний супровід неможливо здійснити, дорослий задає темп грі, плескаючи в долоні. У цьому випадку темп, швидкий на початку гри, уповільнюється в міру її проведення.

8. Гра «Мій гарний папуга»

Мета: Гра сприяє розвитку почуття емпатії, уміння працювати в групі.

Зміст: Діти стоять у колі. Потім дорослий говорить: «Друзі! До нас у гості прилетів папуга. Він хоче з нами познайомитися й пограти. Як ви думаєте, що ми можемо зробити, щоб йому сподобалося в нас, щоб він захотів прилетіти до нас знову? Діти пропонують: «Говорити з ним ласкаво», «Навчити його грати й т.д. Дорослий дбайливо передає кому-небудь із них плюшевого папугу (ведмедика, зайчика). Дитина, одержавши іграшку, повинна пригорнути її до себе, погладити, сказати щось приємне, назвати ласкавим ім'ям і передати (або перекинути) папугу іншій дитині.

Гру краще проводити в повільному темпі.

9. Гра «Алла Пугачова»

Мета: Гра сприяє відпрацьовуванню навичок впевненої поведінки в конкретних ситуаціях.

Зміст: Вправа проводиться по колу. Кожний учасник обирає для себе роль значущої для нього й, у той же час, відомої присутнім людини (Алла Пугачова, президент України, казковий персонаж, літературний герой і т.д.).

Потім він проводить самопрезентацію (вербально або невербально: вимовляє будь-яку фразу, показує жест, що характеризує його героя). Інші учасники намагаються відгадати ім'я «кумира».

Після проведення вправи проводиться обговорення, у ході якого кожний учасник вербалізує ті почуття, які виникли в нього в ході презентації.

Дана вправа сприяє підвищенню самооцінки й може бути використана при відпрацьовуванні навичок впевненої поведінки.

10. Гра «Срібне копитце»

Мета: Гра сприяє як зняттю зайвої м'язової напруги, так і виникненню довіри до оточуючих, згуртуванню дітей.

Зміст: Дитині пропонують уявити, що вона гарний, стрункий, сильний, спокійний, мудрий олень із гордо піднятою головою. На його лівій ніжці – срібне копитце. Як тільки дитина тричі стукне копитцем по землі, з'являються срібні монети. Вони чарівний, невидимі. З кожною монетою, що з'являється, дитина стає добрішою й ласкавішою. І хоча люди не бачать цих монет, вони відчувають доброту, тепло й ласку, що йде від дитини. Вони тягнуться до неї, люблять її, вона їм усе більше й більше подобається.